«Головне було долетіти»: Віктор Лахно про Азовсталь, полон і повернення до служби

Віктор Лахно вступив до війська у 18 років і служив артилеристом. Його рідні з Донеччини, тож саме це стало для нього мотивацією долучитися до армії.

На початку повномасштабного вторгнення він був цивільним, але одразу почав шукати можливість приєднатися до війська. Перші дні разом з іншими добровольцями чинив опір і навіть брав росіян у полон. Коли його місто окупували, довелося припинити.

«Побули там в окупації якийсь час із хлопцями, зі зброєю, ховали її. Самі ховалися, думали, що робити, чекали когось із нашого боку. Потім зрозуміли, що чекати немає сенсу. Хоча в нас там і затрофеєна техніка була, і виїжджали», — розповів він.

Діставшись Запоріжжя, чоловік одразу пішов до ТЦК. Місця там для нього не знайшлося, тож він почав шукати, куди долучитися самостійно. Так дізнався про деблокаду Маріуполя. За його словами, він не знав, як виглядатиме політ, адже думав, що деблокада — це наступальні дії.

«Не було жодної офіційної інформації, що це буде політ на гвинтокрилі. Деблокада. Для мене деблокада — це були якісь наступальні дії з нашого боку, які йтимуть до Маріуполя через мій дім, там, де я народився, де місцеве населення. Я це розумів і думав: класно», — сказав Лахно.

Під час польоту він пролетів над своїм домом у Запорізькій області, щоправда, самого дому не побачив — було вже темно.

Про Маріуполь він говорить так: «Усе палало, усе диміло, усім було складно. Хлопцям, військовим. Я ж не спілкувався там із цивільними, не був цивільною людиною. Ми були відокремлені від цивільного світу, бо були в оточенні. Хлопцям було складно морально, і не лише морально. Але воювали».

Під час боїв у місті Лелека отримав поранення. Його доставили до бункерів на Азовсталі, де він залишався до травня 2022 року, коли потрапив у полон. У російському полоні він провів 13 місяців.

«Мені пощастило порівняно з іншими. Дуже пощастило. Я не зазнав тих катувань, яких зазнавали інші люди, з якими я перебував. Пощастило. Там немає різниці, хто ти і що ти. Цивільних катують також. Мені просто пощастило. Там били, але я не вважаю, що це катування, бо там є „стапіки“, пакети на голові, хлопців топлять. Чого тільки не роблять. Там можуть бути різні сценарії, до яких адекватна людина навіть не додумалася б», — сказав він.

Про харчування в полоні Лахно розповів окремо: «З харчуванням було дуже погано, тому що там кип’яток, їжі дуже мало, усі голодні. Змушують їсти швидко: сів за стіл, дорахували до десяти — не встиг, більше не можеш їсти. А воно дуже гаряче, ти нічого не остуджуєш, бо розумієш: це твоя порція їжі, більше ти її ніде не знайдеш. Нічого поживного для організму. Тому намагаєшся ковтати киплячу кашу, від якої потім облазить піднебіння. Це було нормально».

Після повернення Віктор одразу зателефонував рідним тих військових, які залишилися в полоні і чиї номери зміг запам’ятати. Після реабілітації повернувся до війська.

«По-перше, я ж кажу, для мене прикладом були ті люди, які були зі мною там. По-друге, я розумів, що домівка окупована, багато хлопців загинуло. Загинули ж не просто так. І це не була помста, але було розуміння, що я ж не можу так. Хтось повинен узяти на себе цю відповідальність, хтось повинен піти на самопожертву. Так завжди було. І в історії хтось повинен це робити. І ось хтось знаходиться серед цих людей», — зазначив він.

Наразі Віктор Лахно звільнився з армії та займається громадською діяльністю, підтримує родини полонених.