«Маю його зустріти»: батько морпіха з Маріуполя п'ятий рік чекає на сина з полону

Вагіз Хайрулін родом із Бердянська, але від 2022 року мешкає у Стрию — звідки походить його дружина. Уже кілька років він відвідує акції, присвячені військовополоненим і зниклим безвісти, не лише в цьому місті, а й у багатьох інших. У полоні перебуває його син Ренат.

Ренат — морський піхотинець 36-ї окремої бригади, 501-го батальйону. Контракт він підписав у 2021 році, а вже наступного року одним із перших разом із побратимами зустрів російське військо на Маріупольському напрямку. «Він із товаришами був одним із перших, хто зустріли ворога в 22-му році і тримали. Потім їх оточили, і вони здались в полон, тому що уже не було ні їжі, ні патронів, ні зброї нормальної. Зараз він знаходиться в полоні уже п'ятий рік. Перебуває у Мордовії, в 10-й колонії», — розповідає Вагіз.

Вісім місяців рідні вважали Рената зниклим безвісти — доки не побачили його на російських відео з виходом із СІЗО. Згодом через звільнених побратимів вдалося з'ясувати точне місце утримання. За словами товаришів, попри тиск через татарське походження та спроби схилити його на бік росіян, Ренат тримається гідно.

Вагіз Хайрулін роками бере участь у громадських акціях. Уперше він поїхав на таку подію до Львова у 2023 році, згодом познайомився з Юлією Яцик, яка очолює спільноту «Голос Надії» у Стрию, і відтоді долучається до заходів у різних куточках країни — у Львові, Тернополі, Києві, Житомирі та інших містах. Каже, їздить, щоб про полонених не забували, а також щоб спілкуватися з іншими рідними — люди там підтримують одне одного.

«Їжджу, щоб про них почули, бо все ж таки не один рік, а п'ятий. Ну скільки людина може витримати? Я звертаюсь і до Бога, і до Аллаха, я уже звертаюсь всюди. Але поки сина немає», — ділиться чоловік.

На кожній акції, окрім плаката, він тримає прапор морської піхоти. «На всіх акціях я витягую прапор, морські піхотинці до мене підходять, говорять, що служили з моїм сином, і що він молодець. Я багато фотографій з ними маю за ці всі роки, для мене це важливо», — каже Вагіз.

Крім акцій, Вагіз Хайрулін регулярно приїздить на обміни полоненими. Там він спілкується з раніше звільненими морськими піхотинцями й чекає тієї миті, коли з автобуса вийде син. «Я беру свій плакат, прапор, їду туди і надіюся, що зустріну його. Що із автобуса Координаційного штабу вийде саме він. У мене мета: я маю його зустріти, побачити», — говорить він.

Що скаже синові після повернення, Вагіз ще не вирішив. Але обіцяє приготувати для нього все, чого той забажає, — особливо страви татарської кухні. На честь Рената він посадив два дерева: одне в Івано-Франківській області, а друге — яблуню сорту «Чемпіон» — біля училища №8 у Стрию.

Родина зверталася до Координаційного штабу з питань поводження з військовополоненими, до Товариства Червоного Хреста, писала листи до президента України. Вагіз також надіслав звернення до глави Туреччини Реджепа Таїпа Ердогана, однак відповіді не отримав.

Чоловік дав собі обіцянку: навіть коли його син повернеться, він продовжить ходити на акції та підтримувати інші родини. «На акції буду ходити до кінця, навіть коли мій Ренат повернеться. Я собі пообіцяв, що до останнього воїна буду підтримувати дівчат, з якими разом ходимо на акції, щоб їм допомагати. Мій син повернеться, але я буду з ними», — каже Вагіз.