«Я маю його зустріти»: батько зі Стрия п'ятий рік чекає на сина-морпіха з полону

Вагіз Хайрулін родом із Бердянська, але від 2022 року живе у Стрию — звідки походить його дружина. Уже кілька років поспіль чоловік відвідує всі акції, присвячені зниклим безвісти та військовополоненим, не лише в цьому місті, а й у багатьох інших.

Його син Ренат — морський піхотинець 36-ї окремої бригади, 501-го батальйону. Контракт він підписав у 2021 році, а вже у 2022-му одним із перших разом із побратимами зустрів російську армію на Маріупольському напрямку. «Потім їх оточили, і вони здались в полон, тому що уже не було ні їжі, ні патронів, ні зброї нормальної. Зараз він знаходиться в полоні уже п'ятий рік. Перебуває у Мордовії, в 10-й колонії», — розповідає Вагіз.

Вісім місяців Ренат вважався безвісти зниклим — аж поки родина не побачила його на російських відео з виходом із СІЗО. Згодом через звільнених побратимів вдалося з'ясувати точне місце утримання. За словами товаришів, попри тиск через татарське походження та спроби схилити його на бік росіян, Ренат тримається гідно.

Вагіз Хайрулін роками бере активну участь у громадських акціях. Уперше він поїхав на таку подію до Львова у 2023 році, згодом познайомився з Юлією Яцик, яка очолює спільноту «Голос Надії» у Стрию, і відтоді долучається до акцій у різних куточках країни — у Львові, Тернополі, Києві, Житомирі та інших містах. Каже, робить це, щоб про полонених не забували, а заразом спілкується там з іншими рідними зниклих та полонених — люди підтримують одне одного.

«Їжджу, щоб про них почули, бо все ж таки не один рік, а п'ятий. Ну скільки людина може витримати? Я звертаюсь і до Бога, і до Аллаха, я уже звертаюсь всюди. Але поки сина немає», — ділиться чоловік.

На кожній акції, крім плаката, він тримає прапор морської піхоти. «На всіх акціях я витягую прапор, морські піхотинці до мене підходять, говорять, що служили з моїм сином, і що він молодець. Я багато фотографій з ними маю за ці всі роки, для мене це важливо», — розповідає Вагіз.

Окрім акцій, чоловік регулярно їздить на обміни полоненими. Там він спілкується з раніше звільненими морськими піхотинцями і щоразу чекає, коли з автобуса вийде син. «Я беру свій плакат, прапор, їду туди і надіюся, що зустріну його. Що із автобуса Координаційного штабу вийде саме він. У мене мета: я маю його зустріти, побачити», — говорить він.

Що скаже синові при зустрічі, Вагіз іще не вирішив. Але обіцяє приготувати йому все, що той забажає, — особливо страви татарської кухні. На честь Рената він посадив два дерева: одне в Івано-Франківській області, а інше — яблуню сорту «Чемпіон» — біля училища №8 у Стрию.

Родина зверталася до Координаційного штабу з питань поводження з військовополоненими, до Товариства Червоного Хреста, писала листи до президента України. Вагіз також звернувся до глави Туреччини Реджепа Таїпа Ердогана, однак відповіді не отримав.

Чоловік дав собі обіцянку: навіть після повернення власного сина він продовжить ходити на акції та підтримувати інші родини. «На акції буду ходити до кінця, навіть коли мій Ренат повернеться. Я собі пообіцяв, що до останнього воїна буду підтримувати дівчат, з якими разом ходимо на акції, щоб їм допомагати. Мій син повернеться, але я буду з ними», — каже Вагіз.