«Я маю його зустріти»: батько морпіха зі Стрия п'ятий рік чекає на сина з полону

Вагіз Хайрулін родом із Бердянська, але з 2022 року мешкає у Стрию — звідси походить його дружина. Уже кілька років він не пропускає акцій, присвячених військовополоненим і зниклим безвісти, не лише в цьому місті, а й у багатьох інших. Причина одна — син Ренат, який перебуває в російському полоні.

Ренат — морський піхотинець 36-ї окремої бригади, 501-го батальйону. Контракт він підписав у 2021 році, а вже у 2022-му одним із перших разом із побратимами зустрів російську армію на Маріупольському напрямку. «Він із товаришами був одним із перших, хто зустріли ворога в 22-му році і тримали. Потім їх оточили, і вони здались в полон, тому що уже не було ні їжі, ні патронів, ні зброї нормальної. Зараз він знаходиться в полоні уже п'ятий рік. Перебуває у Мордовії, в 10-й колонії», — розповідає Вагіз.

Вісім місяців Ренат вважався безвісти зниклим. Родина дізналася про нього, побачивши російські відео з виходом із СІЗО, а точне місце утримання вдалося з'ясувати згодом через звільнених побратимів. За їхніми словами, попри тиск через татарське походження та спроби схилити його на бік росіян, Ренат тримається гідно.

Вперше на акцію Вагіз Хайрулін поїхав до Львова у 2023 році. Згодом він познайомився з Юлією Яцик, яка очолює спільноту «Голос Надії» у Стрию, і відтоді долучається до подій у різних куточках країни — у Львові, Тернополі, Києві, Житомирі та інших містах. «Їжджу, щоб про них почули, бо все ж таки не один рік, а п'ятий. Ну скільки людина може витримати? Я звертаюсь і до Бога, і до Аллаха, я уже звертаюсь всюди. Але поки сина немає», — ділиться чоловік.

На кожній акції, крім плаката, він тримає прапор морської піхоти. «На всіх акціях я витягую прапор, морські піхотинці до мене підходять, говорять, що служили з моїм сином, і що він молодець. Я багато фотографій з ними маю за ці всі роки, для мене це важливо», — каже Вагіз.

Окрім акцій, чоловік регулярно їздить на обміни полоненими, спілкується там із раніше звільненими морпіхами й щоразу чекає, що з автобуса вийде син. «Я беру свій плакат, прапор, їду туди і надіюся, що зустріну його. Що із автобуса Координаційного штабу вийде саме він. У мене мета: я маю його зустріти, побачити», — говорить він.

Що скаже синові після повернення, Вагіз ще не вирішив. Але обіцяє приготувати для нього все, що той забажає, особливо страви татарської кухні. На честь Рената він посадив два дерева: одне — на Івано-Франківщині, а інше, яблуню сорту «Чемпіон», — біля училища №8 у Стрию.

Родина зверталася до Координаційного штабу з питань поводження з військовополоненими, до Товариства Червоного Хреста, писала листи президентові України. Вагіз також звертався до глави Туреччини Реджепа Таїпа Ердогана, але відповіді не отримав.

Чоловік дав собі обіцянку: навіть коли його син повернеться, він і далі ходитиме на акції та підтримуватиме інші родини. «На акції буду ходити до кінця, навіть коли мій Ренат повернеться. Я собі пообіцяв, що до останнього воїна буду підтримувати дівчат, з якими разом ходимо на акції, щоб їм допомагати. Мій син повернеться, але я буду з ними», — каже Вагіз Хайрулін.