«Я маю його зустріти»: батько морпіха з Маріуполя п'ятий рік чекає на сина з полону

Вагіз Хайрулін народився у Бердянську, а від 2022 року мешкає у Стрию — там живе його дружина. Уже кілька років він відвідує акції, присвячені зниклим безвісти та військовополоненим, і не лише в цьому місті.

Його син Ренат — морський піхотинець 36-ї окремої бригади, 501-го батальйону. Контракт він підписав у 2021 році, а вже у 2022-му одним із перших зустрів російську армію на Маріупольському напрямку. «Він із товаришами був одним із перших, хто зустріли ворога в 22-му році і тримали. Потім їх оточили, і вони здались в полон, тому що уже не було ні їжі, ні патронів, ні зброї нормальної. Зараз він знаходиться в полоні уже п'ятий рік. Перебуває у Мордовії, в 10-й колонії», — розповідає Вагіз.

Вісім місяців Ренат вважався безвісти зниклим. Родина побачила його на російських відео з виходом із СІЗО, а точне місце утримання вдалося з'ясувати через звільнених побратимів. За їхніми словами, попри тиск через татарське походження та спроби схилити його на бік росіян, Ренат тримається гідно.

Вагіз Хайрулін постійно бере участь у громадських акціях. Уперше він поїхав на таку подію до Львова у 2023 році, згодом познайомився з Юлією Яцик, яка очолює спільноту «Голос Надії» у Стрию. Відтоді він долучається до акцій у Львові, Тернополі, Києві, Житомирі та інших містах. «Їжджу, щоб про них почули, бо все ж таки не один рік, а п'ятий. Ну скільки людина може витримати? Я звертаюсь і до Бога, і до Аллаха, я уже звертаюсь всюди. Але поки сина немає», — ділиться чоловік. На кожній акції він тримає не лише плакат, а й прапор морської піхоти: до нього підходять військові, які служили разом із Ренатом, і він зберігає спільні фотографії.

Крім акцій, Вагіз їздить на обміни полоненими, спілкується там із раніше звільненими морпіхами й чекає, коли з автобуса вийде син. «Я беру свій плакат, прапор, їду туди і надіюся, що зустріну його. Що із автобуса Координаційного штабу вийде саме він. У мене мета: я маю його зустріти, побачити», — говорить він.

Що скаже синові після повернення, Вагіз ще не вирішив. Але обіцяє приготувати все, що той забажає, — особливо страви татарської кухні. На честь Рената він посадив два дерева: одне в Івано-Франківській області, а інше — яблуню сорту «Чемпіон» — біля училища №8 у Стрию.

Родина зверталася до Координаційного штабу з питань поводження з військовополоненими, Товариства Червоного Хреста, писала листи до президента України. Вагіз також звернувся до глави Туреччини Реджепа Таїпа Ердогана, але відповіді не отримав.

Чоловік дав собі обіцянку: навіть після повернення сина він продовжить ходити на акції та підтримувати інші родини. «На акції буду ходити до кінця, навіть коли мій Ренат повернеться. Я собі пообіцяв, що до останнього воїна буду підтримувати дівчат, з якими разом ходимо на акції, щоб їм допомагати. Мій син повернеться, але я буду з ними», — каже Вагіз.