«Одіссея. Меотида»: театр Франка та «Азов» показали виставу про оборонців Маріуполя

Прем’єра відбулася на сцені Національного академічного драматичного театру імені Івана Франка. Режисером вистави став Іван Уривський, а драматургію написав військовослужбовець «Азову» Олексій Доричевський.

Сюжет будується на історії військового, який намагається осмислити власний досвід війни. Автор свідомо відмовився від лінійної хронології та класичної героїзації, щоб передати внутрішній стан людини після пережитого.

«Те, що пройшли азовці в Маріуполі, — це героїчні події, але якщо говорити про них мовою мистецтва, вони здаватимуться пафосними. Мені було важливо поговорити з ними не як із героями, а як із людьми. Їх постійно питають про події і дуже мало питають про те, що відбувалося з ними всередині», — розповів Олексій Доричевський.

У виставі є прямі алюзії на події оборони Маріуполя та російської агресії. Зокрема, сцена в Аїді відсилає до теракту в Оленівці, а образ Цирцеї — до відкриття росіянами відбудованої будівлі драматичного театру в окупованому Маріуполі.

Окрема тема постановки — очікування родин українських військових, які досі перебувають у російському полоні. Працюючи над образом Пенелопи, Доричевський спілкувався з дружинами захисників Маріуполя, зокрема з тими, хто вже понад чотири роки чекає на повернення своїх чоловіків.

Один із головних мотивів вистави — повернення: до себе, до власної ідентичності та додому.

«Одіссей може побороти зло лише тоді, коли визнає його частину в собі, саме тому в фіналі й каже Посейдону: "Ти — це я, який боїться". Так само й у Пенелопи: мати сумніви — це нормально, але врешті вона їх поборола. Тому один зі шляхів повернення — це повернення до власної цілісності. Інакше ми можемо програти, втративши власне Я. Тож наш стейтмент — і про повернення до себе як до особистості, і про повернення собі української ідентичності, і, звісно, про повернення "Азова" в Маріуполь», — сказав Олексій Доричевський.

Для глядачів у Маріуполі ця вистава — ще одна нагода побачити, як мистецтво говорить про те, що пережила громада, і про те, на що вона чекає. Прем’єра вже відбулася, тож незабаром можна очікувати на подальші покази.