У Львові підняли Прапор Надії на знак пам'яті про полонених

У Львові відбулася церемонія підняття Прапора Надії — біло-чорного стяга, що став символом віри у повернення українських захисників із російської неволі. Його розмістили поруч із Державним прапором України.

Право підняти стяг надали людям, чиї долі безпосередньо пов'язані з полоном: 13-річному Матвію, син військового Романа, який зник безвісти 16 жовтня минулого року. Уже десять місяців родина не має жодної звістки про батька. Хлопець мріє стати священником і футболістом — саме тато привів його на перше тренування, коли Матвію було лише три роки.

Разом із ним стяг піднімали Максим, син бійця 12-ї бригади спеціального призначення «Азов» Національної гвардії України Андрія, та Еліна Мединіна — прикордонниця, військова лікарка, захисниця Маріуполя, яка сама пройшла російський полон.

Максим разом із родиною переїхав до Маріуполя після окупації рідного міста у 2014 році. Його батько працював на комбінаті «Азовсталь», а з початком повномасштабного вторгнення долучився до оборони міста у складі «Азову». Наприкінці травня 2022 року він вийшов у полон разом із побратимами. Під час теракту в Оленівці 29 липня отримав важкі поранення і досі залишається в неволі.

Еліна Мединіна на початку вторгнення очолювала службу охорони здоров'я Донецького прикордонного загону, виконувала завдання в оточеному Маріуполі, а згодом опинилася на «Азовсталі», де в складних умовах рятувала поранених військових і цивільних. 21 травня 2022 року вона потрапила в полон. Нині жінка очолює сектор охорони здоров'я Західного регіонального управління Державної прикордонної служби України.

Ініціативу підняття Прапора Надії започаткували в Україні у 2025 році. Її мета — вшанувати пам'ять про військовополонених і зниклих безвісти та нагадувати суспільству про тих, хто досі не повернувся додому. Ідея створення символу належить Герою України Сергію Волинському, командиру 36-ї окремої бригади морської піхоти, учаснику оборони Маріуполя та колишньому військовополоненому.

Прапор Надії — це не лише знак пам'яті, а й нагадування кожному з нас, що за цими смугами — тисячі родин, які щодня чекають звісток про своїх близьких.