Маріупольський тренер понад чотири роки у полоні: тяжкохворий, потребує термінового повернення

Дмитро Шурда, відомий у Маріуполі тренер з боксу та арбітр міжнародної категорії, повернувся до окупованого міста на початку повномасштабного вторгнення, щоб врятувати родину. Дружині та дітям вдалося евакуюватися, але сам чоловік під час спроби виїхати був затриманий російськими військовими 17 березня 2022 року.

Приводом для затримання стали фотографії з українською символікою у його телефоні. Після допитів у Донецьку Шурду етапували до Оленівської колонії, де він переніс інсульт. Згодом його перевели до лікарні у Донецьку, а після повернення до СІЗО чоловікові повідомили про діагноз — ВІЛ-інфекція.

«Йому говорили, що це уповільнений процес, що він хворіє вже давно і просто "не стежив за собою". Але я знаю, що його могли навмисно заразити саме в донецькій лікарні. Знайшовся "доброзичливець"», — розповідає Світлана Шурда.

Обстеження родини показали, що ні дружина, ні діти не інфіковані, що підтверджує її підозри. Пізніше Дмитра перевели до Горлівської колонії, де його стан значно погіршився: він настільки ослаб, що побратими підтримували його під руки. Влітку 2024 року відбувся черговий етап — до Торецька, а в листопаді чоловіка вивезли до Алтайського краю, у СІЗО міста Бійська.

За словами побратимів, перед етапуванням полоненим обіцяли обмін, але замість звільнення вони опинилися в Росії. «Один із побратимів розповідав мені про "прийомку" в Бійську. Не в усіх подробицях, але я зрозуміла, що це справжній жах. Порівняно з цим Горлівка просто "відпочиває". Дмитра водили на допити, били шокерами та палицями», — каже Світлана.

Російські силовики намагалися сфабрикувати проти Дмитра кримінальну справу, звинувачуючи його у допомозі «Азову». У 2025 році чоловіка готували до обміну, він пройшов усі процедури, але в останню мить його зняли з борту літака. Зараз Дмитро перебуває у СІЗО у Вязьмі, де йому дають терапію проти ВІЛ, але його здоров'я стрімко погіршується, також є інформація про виявлений туберкульоз.

Світлана Шурда зверталася до Координаційного штабу з питань поводження з військовополоненими, але отримала лише обіцянки внести дані до особової справи. У липні на неї чекає зустріч з представниками Офісу Уповноваженого Верховної Ради з прав людини. «Ніхто нічого не обіцяє. Але й нічого не робити я теж не можу. Можливо, розголос щось змінить. Мовчати більше немає сил», — підсумовує жінка.