«Головне було долетіти»: захисник Маріуполя Віктор Лахно розповів про Азовсталь і полон

Віктор Лахно, який воював під позивним Лелека, поділився спогадами про оборону Маріуполя та полон. До війська він вступив ще у 18 років, служив артилеристом — рідні чоловіка живуть на Донеччині, тож це й стало для нього мотивацією.

На початку повномасштабного вторгнення Віктор був цивільною людиною, але одразу почав шукати спосіб долучитися до війська. Разом з іншими добровольцями він чинив опір і навіть брав росіян у полон. Коли ж місто окупували, ці дії довелося припинити.

«Побули там в окупації якийсь час із хлопцями, зі зброєю, ховали її. Самі ховалися, думали, що робити, чекали когось із нашого боку. Потім зрозуміли, що чекати немає сенсу. Хоча в нас там і затрофеєна техніка була, і виїжджали», — розповів він.

Діставшись Запоріжжя, чоловік одразу пішов до ТЦК, але місця для нього там не знайшлося. Тож він почав шукати, куди долучитися самостійно, і так дізнався про деблокаду Маріуполя. Проте, за словами Лахна, він не знав, як виглядатиме політ у місто.

«Не було жодної офіційної інформації, що це буде політ на гвинтокрилі. Деблокада. Для мене деблокада — це були якісь наступальні дії з нашого боку, які йтимуть до Маріуполя через мій дім, там, де я народився, де місцеве населення. Я це розумів і думав: класно», — сказав він.

Під час польоту ветеран пролетів над своїм домом у Запорізькій області, щоправда, самого будинку не побачив — було вже темно. Про Маріуполь Лахно згадує так: «Усе палало, усе диміло, усім було складно. Хлопцям, військовим. Я ж не спілкувався там із цивільними, не був цивільною людиною. Ми були відокремлені від цивільного світу, бо були в оточенні. Хлопцям було складно морально, і не лише морально. Але воювали».

Під час боїв у місті Віктор дістав поранення. Його доправили до бункерів на Азовсталі, де він перебував до травня 2022 року — саме тоді потрапив у полон. Загалом у російському полоні він провів 13 місяців.

«Мені пощастило порівняно з іншими. Дуже пощастило. Я не зазнав тих катувань, яких зазнавали інші люди, з якими я перебував. Пощастило. Там немає різниці, хто ти і що ти. Цивільних катують також. Мені просто пощастило. Там били, але я не вважаю, що це катування, бо там є „стапіки“, пакети на голові, хлопців топлять. Чого тільки не роблять. Там можуть бути різні сценарії, до яких адекватна людина навіть не додумалася б», — поділився він.

Окремо Лахно згадав про умови харчування: «З харчуванням було дуже погано, тому що там кип’яток, їжі дуже мало, усі голодні. Змушують їсти швидко: сів за стіл, дорахували до десяти — не встиг, більше не можеш їсти. А воно дуже гаряче, ти нічого не остуджуєш, бо розумієш: це твоя порція їжі, більше ти її ніде не знайдеш. Нічого поживного для організму. Тому намагаєшся ковтати киплячу кашу, від якої потім облазить піднебіння. Це було нормально».

Повернувшись із полону, Віктор одразу зателефонував рідним тих військових, чиї номери зміг запам’ятати. Після реабілітації він знову повернувся до війська.

«По-перше, я ж кажу, для мене прикладом були ті люди, які були зі мною там. По-друге, я розумів, що домівка окупована, багато хлопців загинуло. Загинули ж не просто так. І це не була помста, але було розуміння, що я ж не можу так. Хтось повинен узяти на себе цю відповідальність, хтось повинен піти на самопожертву. Так завжди було. І в історії хтось повинен це робити. І ось хтось знаходиться серед цих людей», — зазначив він.

Наразі Віктор Лахно звільнився з армії та займається громадською діяльністю — підтримує родини полонених.