Нові мукачівці: як переселенці змінюють місто і змінюються самі

Юлія з Маріуполя, Наталія з Одеси, Світлана з Дніпра та Міла з Гостомеля — ці жінки стали частиною закарпатського Мукачева після початку повномасштабного вторгнення. Тепер вони разом із 16 тисячами інших переселенців творять нове обличчя міста.

Серед помітних змін — поява McDonald’s та магазинів світових мереж одягу. Для вихідців із великих міст це стало своєрідним «острівцем нормалізації», де можна робити звичні покупки. Водночас у центрі ускладнилося паркування, а раніше безкоштовні стоянки тепер коштують 30 гривень за годину.

Ціни на житло зросли втричі й досягли рівня Львова та Києва. Однокімнатну квартиру можна орендувати від 10 тисяч гривень, чотирикімнатний будинок — за 1000 доларів. Щоправда, ситуація має покращитися: у місті активно будують нові багатоквартирні комплекси, де квартири стартують від 1,5 мільйона гривень. Середня офіційна зарплата на промислових підприємствах зросла на чверть — до 21 595 гривень.

Переселенці не лише кількісно збільшили населення, а й принесли якісні зміни. Наприклад, Світлана Бондаренко з Дніпра відкрила в Мукачеві кав’ярню Weekdays. Для цього продала квартиру в рідному місті та отримала гранти на обладнання. Знайти приміщення виявилося найскладніше: «У Мукачеві небагато сучасних магазинів, кав’ярень, ресторанів, але оренда приміщень майже як у Дніпрі — 1000 доларів і вище», — каже вона. Її заклад працює вже рік, половина клієнтів — місцеві, половина — переселенці.

Наталія Чіпко, косметологиня з Одеси, також скористалася грантами. Після того як дрон влучив у її одеський будинок, вона вирішила облаштуватися на Закарпатті остаточно. «Тепер моє робоче місце навіть краще обладнане, ніж в Одесі», — зізнається вона. Наталія помітила, що рівень сервісу в місті зростає: наприклад, улюблена кондитерська продовжила роботу до шостої вечора.

Місцеві жителі також відчувають зміни. Юлія Чорій, артменеджерка, зазначає: «Мукачево отримало новий темп життя. Більше людей — більше подій, більше руху». Водночас переселенці адаптуються до неспішного ритму Закарпаття, де магазини можуть зачинятися на відпустку. «Бачила оголошення в серпні: “Ми у відпустці. Приходьте 18-го”. Не можу собі таке уявити в Одесі чи Києві», — дивується Наталія.

Деякі переселенці переймають місцеві традиції. Журналістка Міла Мороз розповідає, що її донька вже вживає закарпатські вислови («нич не хочу»), а улюбленим недільним сніданком став бундашкенер. Сама Міла полюбила гурку — місцевий різновид кров’янки з рисом. А ще вона ходить на нічні богослужіння до римо-католицького костелу: «Прив’язуєшся не до місць, а до людей, до свого стану саме тут. Для мене Мукачево — це місто, яке дарує спокій».

Підсумовуючи, нові мешканці та старожили поступово знаходять спільну мову. Переселенці приносять енергію великих міст, а Закарпаття ділиться своєю розміреністю й гостинністю. Як каже Світлана Бондаренко: «У Мукачеві вже тепліше почуваємося. Звикли тут до неспішного темпу».