Ректорка ПДТУ: Маріупольський університет став точкою опори в Дніпрі
Приазовський державний технічний університет, який після початку повномасштабної війни релокувався з Маріуполя до Дніпра, зберіг майже весь колектив і продовжує навчати студентів. Про те, як вдалося відновити роботу вишу в нових умовах, розповіла його ректорка Олена Хаджинова.
Олена Хаджинова очолила університет у 2022 році, коли заклад уже був змушений покинути рідне місто. Жодної організованої евакуації не було, усе відбувалося хаотично. У Дніпрі вона почала збирати команду з тих, хто виходив на зв’язок. Співробітники та студенти перебували в різних куточках України, за кордоном і навіть на тимчасово окупованих територіях.
«Ми створили Google-форму та розповсюдили її в усіх наших чатах і месенджерах. Так люди почали знаходити необхідну інформацію і доєднуватися до нашої спільноти в Дніпрі», — згадує ректорка.
Для релокації обрали Дніпро та Дніпровську політехніку. За словами Олени Хаджинової, обидва міста індустріальні, мають схожу економічну структуру, а технічний університет не може існувати без підприємств металургійної та машинобудівної галузей. Нині виш має договори про співпрацю з місцевими підприємствами.
Керівниця закладу наголошує: ключовим рішенням стало збереження всього колективу, а не лише тих, хто опинився в Дніпрі. «Ми обрали інший шлях — зберегти команду й надати можливість усім без винятку долучитися до роботи», — пояснює вона. Присутність викладачів за кордоном дала змогу розвинути міжнародні проєкти та академічну мобільність.
Університет став для багатьох «пунктом незламності». Тут обладнали укриття, закупили ноутбуки для викладачів, які втратили особисті речі, створили гуртожиток. «У 2022 році викладачі та студенти буквально трималися за університет як за рятівну соломинку. Для мене це стало точкою опори», — ділиться Олена Хаджинова.
Окрему увагу в розмові приділили гендерним питанням у вищій освіті. Ректорка зауважує, що жінкам часто доводиться довше доводити свою професійність, їм частіше доручають операційну, а не стратегічну роботу. Водночас, на її думку, ситуація поступово змінюється: керівні посади дедалі частіше обіймають люди, яких визначає професійність, а не стать.
«Проблема не завжди полягає у прямій дискримінації. Частіше це приховані культурні установки або інерція системи», — зазначає вона.
Для подолання таких бар’єрів, на думку ректорки, потрібні зрозумілі правила й процедури, культура поваги, яку задають керівники, а також постійне навчання й підтримка. Вона переконана, що кожен університет має власну екосистему, тому універсального алгоритму змін не існує.
«Жінкам важливо дати точку опори, підтримувати їхні ініціативи й створювати простір, де вони можуть озвучувати свої потреби», — підсумовує Олена Хаджинова.
