«На Новий рік будете вдома»: історія повернення захисника Маріуполя з полону

Маріуполець Олександр Гуділін, боєць 107-го батальйону тероборони, повернувся з російського полону 30 грудня 2024 року. Чоловік провів у неволі три роки — від оборони Маріуполя до етапування через російські СІЗО та колонії. Його історія — про останні дні перед обміном і перші кроки на свободі.

За два дні до обміну полонених вивезли з Кіровської колонії. На перевалковому пункті, у так званій Торезькій колонії, Олександр опинився в карантинному бараку — занедбаному приміщенні з голими каркасами ліжок. Там зібрали людей зі списків на обмін. Серед них були й ті, хто прибув з Оленівки. Спілкування з ними, за словами Гуділіна, вражало песимізмом, але сам він намагався зберігати спокій.

Під час перебування в Торезі він бачив, як інших полонених виводять на їжу зі зв’язаними руками, змушують бігти й співати. Кажуть, «азовців» позначали георгіївськими стрічками й били окремо. Самому Олександру та його побратимам дали нормально поїсти. У їдальні він зустрів знайомого з Горлівської колонії — вони обмінялися поглядами й жестами.

Далі був переїзд до аеропорту, ймовірно, в Ростові. Перед посадкою полоненим заклеїли очі скотчем і стягнули руки пластиковими хомутами. Один із конвоїрів сказав: «Хлопці, на Новий рік будете вдома!» — і це додало сил. У літаку ІЛ-76 Олександр намагався заснути, а коли літак приземлився, крізь пов’язку побачив яскраве світло. Це нагадало йому аналогію з клінічною смертю.

Після прильоту відбулася традиційна процедура обміну на кордоні України, Білорусі та РФ — у місці, яке називають «Три сестри». Олександр згадує, як після зняття пов’язок і стяжок хтось із побратимів пожартував: «БДСМ-вечірка закінчилася!». Далі були автобуси з українськими номерами, синьо-жовті стрічки на зап’ястях і прапор у руках.

У Чернігові звільнених зустрічали волонтерки та медики. Олександр пройшов первинні обстеження, аналізи на ВІЛ, сифіліс і гепатит. Потім його направили на реабілітацію до санаторію в Немирові на Вінниччині. Там він почав адаптуватися до мирного життя: звикав до магазинів, грошей, спілкування з близькими. За його словами, психологи пояснювали стан після обміну тим, що «пружинки заіржавіли» — емоції повертаються поступово.

Олександр зізнається: попереду багато роботи — відновлення документів, оформлення статусу УБД, дебрифінги. Але головне, каже він, — навчитися знову жити вільно. «Всі межі — лише у твоїй голові. Якщо чотириметрові стіни з колючим дротом не змогли зробити мене рабом, то тепер для мене немає нічого неможливого», — розповідає він. І додає: тепер він ходить ходою вільної людини.