Маріуполь: надія 2022-го і біль 2025-го в історії мешканки

Мешканка Маріуполя, яка пережила березень 2022 року в оточеному місті, оприлюднила особисту історію про те, як за два роки змінилося її відчуття надії. Жінка розповідає, що отримала відео, на якому півторарічна дівчинка з півдня України реагує на звук сирени повітряної тривоги: маля піднімає ручки й каже «ба-бах». Авторка каже, що зберігає це відео для тих, хто забуває, що Росія робить з Україною, і для тих, хто ставить гроші вище за дитячі життя.

Спогади про березень 2022-го: жінка зізнається, що тоді, попри обстріли та напівзруйноване місто, мала більше надії, ніж зараз. Вона вірила, що світ допоможе Україні, що покарання для російських військових обов’язково настане. Цю віру їй подарував телефонний дзвінок 9 березня 2022 року — перший зв’язок із зовнішнім світом після початку блокади.

Жінка стояла на сходах дев’ятиповерхівки на проспекті Миру, навпроти згорілої машини, під гул російського літака. Вона кричала в трубку людині, яка була за межами Маріуполя: «Київ наш? Одеса наша? Харків наш?» — і отримувала ствердні відповіді. Поруч стояли незнайомі чоловіки в робочому одязі, які попросили дізнатися, як тримаються інші міста. За день до того росіяни надіслали на майже мертві телефони повідомлення зі словами «Украинский солдат сдавайся», тож люди боялися, що Маріуполь залишився сам.

Коли жінка переказала відповіді, чоловіки потиснули їй руку й погрозили кулаком у небо, а потім пішли вулицею й казали людям, які готували їжу на багатті чи стояли в черзі до бочки з водою: «Київ наш, український! Одеса наша! Харків наш!» Авторка згадує, що тоді перестала хотіти вмирати, бо знову з’явилася надія.

Тепер жінка зізнається, що світ виявився не таким, як вона сподівалася: боягузливим, безпорадним і меркантильним. Вона хоче вірити, що все погане пройде, і що дівчинка з відео, як і всі українські діти, житиме без повітряних тривог і бомбардувань. Історія опублікована з особистого дозволу авторки.