«Локатор-Медіа» з Бердянська: розслідування з окупації та плани на відновлення

Історія цієї редакції починалася з подружжя Наталії Криворучко та Олександра Пилипенка. Наталія за освітою економістка, кандидатка економічних наук, працювала з темами залучення інвестицій і була радницею міського голови Токмака. Переломним став 2016 рік: разом із чоловіком, який на той час працював у відділі освіти міської ради, вона почала відвідувати тренінги з антикорупційних розслідувань. Олександр протягом чотирьох років публікував власні матеріали на донорських ресурсах.

Розслідувачі писали про комунальні підприємства, тендерні закупівлі та статки місцевих посадовців. Зокрема, 2 листопада 2018 року Олександр Пилипенко опублікував матеріал про те, що пов’язані з родиною народного депутата Олександра Пономарьова структури, за версією автора, самовільно зайняли земельну ділянку в Бердянську, завдавши громаді шкоди майже на 300 тис. грн. Пізніше Пономарьова притягнули до суду за підозрою в державній зраді; вироку ще немає, він перебуває в СІЗО. Подружжя також долучалося до розвитку молодіжного медіаруху — Молодіжного токмацького телебачення, як куратори готувало грантові заявки та передало школярам п’ять комплектів обладнання для знімання.

У 2020 році Наталія Криворучко зареєструвала громадську організацію та разом з командою створила сайт «Локатор-Медіа» з юридичною адресою в Токмаку. На момент повномасштабного вторгнення редакція налічувала п’ять осіб. Видання писало, наприклад, про те, як депутат обласної ради Аскад Ашурбеков через свого компаньйона організував схему незаконного виведення бюджетних коштів із використанням фіктивних тендерів. Згодом ГО перереєстрували на підконтрольній Україні території.

Після окупації Бердянська редакція продовжувала працювати: на сайті та в соцмережах писала про волонтерські організації, а також про тих, хто хвалив росіян на пропагандистських відео під час роздавання «гуманітарки» від окупантів, ідентифікуючи цих людей. Паралельно Наталія займалася прямою допомогою: як амбасадорка Фонду родини Богдана Гаврилишина отримала грант на 15 тисяч гривень і разом із чоловіком вручну фасувала продуктові та гігієнічні набори, розносячи їх пішки багатодітним родинам, сім’ям з дітьми з інвалідністю та пунктам приймання переселенців.

Життя в місті погіршувалося: банкомати не працювали, у магазинах приймали лише паперову гривню, а за зняття 1500 грн готівки можна було отримати на руки лише 1300. Ціни зросли в рази, паливо зникло. Зв’язок окупанти заблокували ще 27 лютого, тож єдиним шансом зловити мережу залишалася SIM-картка «Київстар», яка на чорному ринку коштувала до 1500 гривень.

5 квітня подружжю вдалося виїхати. Дорога тривала понад добу: вісім російських блокпостів із обшуками, ночівля у Василівці, де пасажирам заборонили відходити від автобусів через загрозу мін. Найважчим став останній блокпост, де чоловіків змусили вишикуватися, роздягли до пояса й перевіряли на татуювання та сліди від зброї, а жінкам наказали відвернутися. За кермом автобусів Червоного Хреста, які евакуювали близько 600 людей, люди нарешті перетнули лінію розмежування.

Після Запоріжжя та Дніпра родина вирушила до Ужгорода, де Наталія очолила філію міжнародної благодійної організації «СОС Дитячі містечка Україна». Редакція відновлювала роботу фактично з нуля — обладнання, техніка й меблі залишилися на окупованій території. Нині кістяк команди працює з різних куточків України: двоє журналістів у Запоріжжі, місцева відеографка, бухгалтерка — переселенка з Маріуполя. Діяльність медіа підтримують Асоціація незалежних регіональних видавництв України та Інститут розвитку регіональної преси через грантові програми.

Фокус видання розширився на всю Запорізьку область і окуповані території. Один із напрямів — моніторинг релокованих органів місцевого самоврядування. Показовим став випадок зі спеціальною школою для дітей з інвалідністю «Оберіг»: після звернення батьків і публічного розголосу, залучення Тимчасової спеціальної комісії Верховної Ради з прав дітей рішення про релокацію закладу скасували.

Окремий напрям — спецпроєкт «Vороги Zапоріжжя», де збирають доказову базу щодо зрадників і колаборантів. «Звісно, ці представники РФ та їхні місцеві посіпаки є ворогами не тільки Запорізького регіону, а й усієї країни та українського народу загалом, але оскільки їхня діяльність має локальний характер, ми їх виокремили в окремий реєстр», — пояснює Наталія. Читачі теж долучаються: у середньому раз на тиждень до редакції надходять нові дані про перебіжчиків через анонімну анкету.

За матеріалами «Локатор-Медіа» запорізьке управління СБУ розслідує підривну діяльність десяти пропагандистів на тимчасово окупованій території області. А Бердянська міська військова адміністрація позбавила звання «Почесний громадянин міста» Миколу Мироненка та Віктора Синицького через відкриту колабораційну діяльність — на підставі доказових матеріалів, зібраних командою видання. Раніше за аналогічними матеріалами очільник Запорізької ОВА вилучив із Книги пошани області Світлану Воробйову та Юрія Лаєра. У доробку видання вже понад тисячу публікацій, а зібраних доказів вистачить щонайменше на 2 тисячі профайлів.

Журналісти висвітлюють і конфлікти в російському політикумі, пов’язані з окупованою частиною Запорізької області, зокрема суперечку між очільником окупаційної адміністрації Євгенієм Балицьким та головою ЦВК РФ Еллою Памфіловою. Наталія зізнається, що хотіла б залишити російських діячів у минулому, а до зрадників повернутися хіба що в іншій ролі — висвітлюючи суди над колаборантами після звільнення області. Її значно більше цікавить те, що буде після перемоги: як відновлюватиметься Бердянськ, як повертатимуться люди і якою буде його нова Україна.