Шлях від Маріуполя до інструкторської справи: історія бійця 14-ї ОМБр «Мінус»

«Мінус» родом із Криму, звідки родина виїхала після анексії півострова. Його батько тоді долучився до Збройних Сил України, що й стало поштовхом для 18-річного юнака вступити на службу. За освітою він технік-геодезист, але обрав шлях морського піхотинця: перший контракт підписав у батареї управління артрозвідки.

Повномасштабне вторгнення застало його в Маріуполі. У повному оточенні захисники міста продовжували чинити опір. Під час однієї зі спроб прориву «Мінус» дістав перше поранення, друга спроба виходу завершилася наказом скласти зброю, який він виконав. Згадуючи ті дні, військовий наголошує на жорстокості противника до цивільного населення: масові обстріли кварталів, загибель людей, які не встигли зрозуміти, що сталося. На його думку, окупанти прагнули максимально знищити український народ, і саме тому вважає, що в Росії ніколи не буде єдності, яка є в Україні.

У полоні військовий провів три роки і вісім днів. Мотивацією не зламатися була зустріч із рідними, яких востаннє бачив у 2022 році. 19 квітня 2025 року під час великого обміну він повернувся додому. Остаточно зрозумів, що обмін справді відбувається, коли побачив шеврон ГУР МО на плечі військового, який зайшов до автобуса. Однак радість затьмарила звістка: старший брат, з яким вони разом починали службу, загинув під Покровськом.

Попри підстави не повертатися на службу, «Мінус» вирішив продовжити справу. Він пояснює це прикладом батька, який і досі служить, та бажанням передати досвід, що може врятувати життя. До 14-ї ОМБр приєднався, дізнавшись, що бригада волинська, а з Волині — батькова рідня. Окрім того, його привабила можливість бригади набирати професіоналів із досвідом бойових дій та увага до людей, а не лише до бойових завдань.

Сьогодні він інструктор тактичної підготовки. Головним у вишколі вважає психологічний підхід: перед кожним заняттям пояснює новобранцям серйозність ситуації, до якої їх готують. Оскільки війна дронів змінила характер бойових дій, бійців навчають рухатися малими тактичними групами, діяти під прикриттям неба, захоплювати позиції та переправлятися через водні перешкоди. Навчання включає роботу під скидами, відпрацювання дій у разі засідки чи шквального вогню. Тривалість підготовки залежить від готовності військовослужбовця: тих, хто не склав контрольно-тактичні заняття, відправляють на перездачу.

Після перемоги «Мінус» мріє відкрити курси «Боротьба за живучість», які навчатимуть зберігати холоднокровність у критичних ситуаціях. Також планує займатися психологічною реабілітацією військових та їхніх родин — у цій справі хоче залучити матір, яка, попри втрату сина, сама підтримує інших матерів, чиї діти зникли на війні.